Те, що залишилось за кадром: як журналісти стають моделями:)

Бажання попрацювати моделлю виникло невипадково. Після того, як я зрозуміла, що традиційний спосіб глядача для написання огляду показу мені не підходить,я вирішила піти іншим шляхом: стати прямим учасником цього дійства, таким чином дізнавшись,що ж відбувається по ту сторону подіуму.
На щастя, у мене є хороша знайома серед івано-франківських дизайнерів - Любця Чернікова, і я запропонувала свою кандидатуру моделі на якийсь показ. Робота себе не змусила довго чекати і Любця пише : " Завтра показ, приходь на репетицію".
Після репетиції,яка виявилась не такою аж важкою, як я очікувала, я прийшла додому, швиденько зібралась і приїхала у " Вулик". Але тут сталось не те, що ми очікували. Все те, що ми репетирували на репетиції, пішло коту під хвіст, адже зал був круглим і посеред нього стояв жахливий стовп, який просто порушував усю композицію. Швиденько виправивши ситуацію, ми пішли готуватись до виступу. По ходу одяг підшивався, розпорювався, заколювався, щоб підігнати під модель. Мені не можна було сідати, бо інакше спідниці стався б повний капець. Але я не витримала дві години стійки і сіла, за що отримала від Любці перед самим показом.
Попри поширену думку про те, що на показі обовязково повинно бути купа візажистів та перукарів, у нас цього не було. Затонувалась я ще вдома, а макіяж та укладку робили прямо в переодягалці. Хоча, переодягалкою те не можна назвати, просто нам виділили окремий зал, який від усіх закрили ялинками.
І от, нас вже поставили у чергу, ми готуємось до виходу. Виходили ми з коридору, але у той коридор вічно сновигали пяні бабулі і дідулі, яким було пофіг на нас і наш показ учасники заходу і не давали нам проходу до сцени.
Чесно кажучи, якогось пожвавлення, яке було на інших показах, я не побачила. Напевне, старше покоління таки залишається провінцією, якій не зрозуміти новомодні штучки, себто показ.
Чи пішла би я ще раз моделлю? Якби був якийсь дійсно класний показ, то так, ще й з радістю
Ябко

настрій - хвора
музика - Земфира-Блюз